Як підтримати підлітка, не перетворивши турботу на контроль: Поради психолога для батьків

Дорослі руки підтримують підлітка, який робить крок до самостійності

Любі батьки підлітків!
Ваша дитина росте. Ще вчора вона тримала вас за руку, а сьогодні вже дивиться на світ по-своєму, шукає себе, іноді відштовхує вас, а іноді здається такою вразливою. Це складний, але неймовірно важливий час — і для неї, і для вас. Час великих змін, перших дорослих кроків і пошуків свого місця під сонцем.
Як бути поруч, коли підліток так прагне віддалитись? Як підтримати його прагнення до самостійності, не перетворивши турботу на контроль? Психологія дає нам підказки, і одна з них — розуміння базових емоційних потреб, про які говорить схема-терапія. Звучить складно? Насправді все просто і дуже життєво.

Наші головні "хочу": Прості потреби, що будують складну особистість

Уявіть, що всередині кожної людини, з самого дитинства, є ніби "резервуари" для важливих речей: почуття безпеки, можливості бути собою, права на помилку, радості життя. Це наші базові емоційні потреби. Коли ми маленькі, батьки допомагають нам їх наповнювати. І якщо ці потреби не задовольняються (чи задовольняються неправильно), з часом можуть з'явитись "схеми" — такі собі застарілі програми поведінки та думок, які заважають нам жити щасливо і будувати здорові стосунки.

Особливо важливими для наших зростаючих дітей є потреби в автономії (незалежності), компетентності (відчуття "я можу!") та ідентичності ("хто я такий?"). Саме вони формують наш внутрішній стрижень, нашу віру в себе і свої сили.

Ця потреба починається з дрібниць у дитинстві: вибрати іграшку, одягти шкарпетки. А далі переростає у величезні запитання підліткового віку:
Хто я? (Не просто син чи донька, а людина, яка має свої інтереси, мрії).Яка я людина? (Я добрий? Сміливий? Творчий? Вдумливий?)Що я можу? (Я вмію малювати? Грати на гітарі? Допомагати іншим?)Бути собою — це право і одночасно велика робота над собою. І щоб підліток міг реалізувати це право, йому потрібно відчути: я можу, я впораюсь, я унікальний.

Наслідки гіперопіки: сумний підліток, оточений контролюючими руками

Коли любов душить: Пастка надмірного захисту

У підлітковому віці це прагнення до "я сам!" стає дуже сильним. Вони ніби відштовхуються від нас, шукають своє коло спілкування, вчаться приймати рішення (і помилятись!). Це час, коли вони активно вчаться бути дорослими. І хоч зовні вони вже такі великі, всередині ще дуже потребують вашої підтримки та безпеки.

І ось тут часто ховається пастка: наше величезне бажання захистити, вберегти від усіх "шишок" та "небезпек" цього світу. Що ми робимо, керуючись найкращими намірами?
Обмежуємо спілкування: "З тим не дружи, бо він погано впливає!"Контролюємо кожен крок: "Де ти? З ким? Коли будеш? Покажи телефон!"Робимо за них те, що вони можуть зробити самі: складаємо рюкзак, переробляємо домашнє завдання, бо "так буде краще".Вирішуємо за них: який гурток обрати, куди вступати, що вивчати.Не даємо права на помилку: вимагаємо узгоджувати все, боїмося, що "зроблять неправильно".Кажемо: "Це заскладно для тебе", або "Я зроблю це краще".Знайомо? І це зрозуміло, адже ми хочемо для них лише добра. Але, на жаль, така "любов" може стати "ведмежою послугою".

Наслідки, які крають серце

Що відбувається, коли ми не даємо дитині можливості спробувати, спіткнутись і підвестись?
Вона не вчиться. Не вчиться відповідальності, самостійності, впевненості.Вона може вирости з відчуттям, що світ небезпечний, а вона сама — безпорадна перед ним. Пам'ятаєте приклад з рюкзаком? Дитина, за яку складають рюкзак, не відчуває себе компетентною в цій справі і не вважає себе відповідальною, якщо щось забула.Формується "злиття" з батьками. Підліток не відчуває себе окремою, самостійною людиною. Навіть у дорослому віці йому може здаватися, що він не здатний подбати про себе, прийняти рішення, побудувати своє життя.Виникає так званий "синдром вивченої безпорадності". Це коли дитина "засвоює", що її дії не мають значення, що від неї нічого не залежить. Постійне "Роби, як ми сказали!", критика, знецінення спроб — все це "навчає" її бути безпорадною. Вона перестає намагатись, вірить у свій провал ще до початку дії. Песимізм часто народжується саме тут.

На жаль, наші власні страхи та батьківські моделі поведінки, які ми несвідомо успадкували від наших батьків, також можуть заважати. Або ж крайні стилі виховання — повний контроль (авторитарний) чи повна відсутність меж (попустительський) — однаково шкідливі. Іноді ми просто боїмося відпустити дитину, бо самі емоційно не готові, або не знаємо, як це зробити правильно. Розуміння причин власної тривоги та корекція батьківських стратегій – це те, з чим ефективно працює психологічна терапія.

Як бути поруч, підтримуючи, а не пригнічуючи?

Схема-терапія пропонує працювати не тільки з підлітком, а й з батьками. Бо саме ви можете створити той простір, де ваша дитина зможе розквітнути, стати самостійною і впевненою.

Ось кілька кроків:
Зазирайте глибше: Завжди питайте себе: "Що насправді потрібно моїй дитині ЗАРАЗ? Більше свободи? Підтримка? Розуміння?" І чесно відповідайте: "А що потрібно МЕНІ як батьку/матері в цій ситуації?" Допомагайте підлітку теж розуміти свої почуття та потреби.
Говоріть просто: Розкажіть підлітку (його мовою!) про те, як працюють наші емоції, чому він іноді почувається безпорадним, як формується ця "безпорадність" і як з нею боротись. Знання — це вже велика сила.
Будьте прикладом "здорового дорослого": Показуйте своєю поведінкою, що ви впевнені, відповідальні, вмієте справлятися з труднощами і не боїтесь помилок. Вони вчаться, дивлячись на вас!
Давайте відповідальність і віру: Поступово, відповідно до віку, давайте більше свободи і більше обов'язків. Вчіть планувати, організовувати себе. Нехай він робить помилки — це його найкращі вчителі. Хваліть за спроби, за зусилля, а не тільки за ідеальний результат. Нагадуйте: "Не спробуєш — не дізнаєшся! Не боги горщики обпікають!"
Слухайте і дозволяйте говорити: Створіть атмосферу, де він може відкрито говорити про все: про потреби, бажання, страхи, навіть якщо він виражає це незграбно чи емоційно. Навчайте висловлювати думки, не ображаючи інших.
Приймайте його емоції: Покажіть, що всі почуття мають право на існування. Допоможіть зрозуміти, що гнів може бути сигналом: "Мої кордони порушені!" або "Я не справляюсь!" Навчайте виражати емоції здорово. Просто сказати: "Я бачу, ти дуже злишся на цю ситуацію" — це вже величезна підтримка. Це показує: "Я тебе бачу, я тебе чую, я тебе приймаю".

Дати підлітку свободу і підтримку — це не означає пустити все на самоплив. Це означає вірити в нього, бути поруч, коли він цього потребує (навіть якщо не показує), і давати можливість йому самому будувати своє життя. Це непросто, але саме так ваша дитина зможе розправити крила, стати самостійною, впевненою і щасливою людиною.

Якщо ви відчуваєте, що вам потрібна підтримка на цьому шляху, що ваші власні страхи, тривоги чи минулі досвіди заважають будувати здорові стосунки з підлітком – пам'ятайте, ви не самотні, і це нормально – відчувати розгубленість. Звернутись до психолога — це не слабкість, а сила, яка допоможе вам краще зрозуміти себе та свою дитину, знайти ефективні стратегії взаємодії і пройти цей важливий етап життя з меншим болем і більшою любов'ю та довірою.

Якщо ви готові зробити крок назустріч гармонійним стосункам з вашим підлітком – запишіться на першу безкоштовну консультацію. Ми разом дослідимо вашу унікальну ситуацію.

Made with